Біль Чорнобиля (Гриб Юрій)
Село пусте осиротіло
Не чути голосу дітей
Усе затихло, зупинилось, заніміло,
Лиш скрип, як плач, незамкнених дверей.
Лиш вий собак в покинутім селі
Лиш їм прийшлося віку доживати
На цій сплюндрованій, загубленій землі
І ждать, що вернеться господар до своєї хати.
Немов кладовище стоїть село,
А кожен двір - великая могила,
Бо схоронила все, що в людях там жило,
Усі надії ніч крилом своїм укрила.
О, мій народе, хто прокляв тебе
Що вкотре так приходиться страждати?
Що не дивитись більш у небо голубе
З подвір`я рідного, із батьківської хати.
