Дитина в середині нас
Майже кожен, хто хоч трохи мене знає каже, що в середині мене живе маленька, вередлива дівчинка, яка іноді виходить на волю і саме в той час в мене „зриває дах”. Але ще жоден не сказав, що це погано, або йому це не подобається. А на мою думки так легше жити – дивлячись на проблеми очима дитини. Чомусь мало хто задумувався чому найкращий час – дитинство – ми згадуємо, коли важко на дущі.
Діти, вони на все дивляться по-іншому, з посмішкою стрічають неприємності, вони просто живуть і радуються життю. Дитина радіє навіть найменшій приємній дрібничці, їх душі чисті, не заплямовані брудом буденності. І нехай вони не все розуміють, а хоча чому ми вирішили, що вони не розуміють, розуміють, навіть більше, вони просто іноді не хочуть розуміти і прикидаються, так простіше. Дитина може відповісти на звичне і просте питання краще наймудрішого філософа.
Людина лише тоді живе, якщо не втратила дитину в середині себе, яка допомагає дивитися на світ і радіти. Адже той, хто вбив дівчинку чи хлопчика в собі стає безнадійно дорослим, і повністю заривається в буденні проблеми.
А як іноді хочеться пробігтись босоніж під дощем, або залізти на верхівку дерева, або на гору і крикнути щось, а іноді просто посміхнутися всім навколо, або йти і заспівати щось, або просто обійняти дорогу тобі людину. Для дитини все це нормально, а уявіть якщо доросла людина зробить так само, що ви про неї подумаєте?
Не втрачайте себе малого, не губіть себе...в житті і так забагато серйозного, похмурого, підлого. Потрібно берегти сонячний промінь в серці й допомагати його зберегти і іншим. Можна просто посміхнутися світу навколо і тоді, хоч на мить, стати малою дитиною, яка не знає що таке біль, підлість, втрата, і просто вірить у те, що життя дійсно прекрасне. Хіба це так погано?
